Історична довідка

    Історичні сторінки Драбівщини

      Драбівський район – мальовничий куточок Північної Черкащини. Кожен хто вперше побуває тут, незалишається байдужим до  широкого рівнинного степу, який привільно розкинуся на десятки кілометрів.Історія Драбівщини в іменах її людей, в їх мріях і дійсності.

     Утворення району відбувалося в березні 1923 року у складі Золотоніського округу із Драбівської, Великохутірської, Білоусівської   волостей   Золотоніського повіту та з Кантакузівської волості   Пирятинського повіту. В 1920 - 1923 роках південна частина Драбівського району входила до складу Золотоніського повіту, а села північної частини (Кантакузівка, Демки, Ковалівка та інші) перебували в складі Пирятинського повіту.З часу утворення район в адмiнiстративному вiдношеннi до 1937 року входив до складу Харківської губернії.  З   1937 по 1954 роки - у складi Полтавської області. З 7 січня 1954 року увійшов до складу утвореної Черкаської  області. В 1959 році до складу   району увійшов сусідній Шрамківський район. У 1965 році частина території району вiдiйшла до складу Канівського та Золотонiського районів.

     Перші відомості про Драбів належать до 1680 року, коли багатий козак, пізніше переяславський полковник Іван Мирович захопив над річкою Золотоношкою на вільному військовому степу землі, де вже здавна стояв невеликий хутір. Мирович звернувся до царя з проханням видати йому дозвіл на право володіння. 1691 року він одержав жалувану грамоту на хутір із ставком, лісом, випасом і сіножатями.

     1707 року хутір налічував 7 хат. За народними поясненнями назва Драбів походить:

1. „Так бідно жили люди, такі злидні та нестатки були, такі голодранці, мов драбини. Звідси і драби, а село, де вони жили драбове звали”.

2. „Драбами у старовину звали охоронців. То і стояли вони, охороняючи дороги від злодіїв. Те місце, де вони               стояли, стали      драбовим”.  За переказами, назва походить від найменування Драбів ліс, а остання – від прізвища канівського боярина       Драба,    який захопив тут промислові угіддя. Інші перекази стверджують, що колись населений пункт звався Грабів або Грабове – від Грабового лісу біля маєтків князів Барятинських.

     Під час Північної війни син Івана Мировича — Федір, разом з Мазепою перейшов на бік шведів. За указом Петра І 1718 року всі маєтності Мировичів, у тому числі хутір Драбів, були відписані князю Кантакузену.

     1738 року вдова Кантакузена відписала Драбів царській казні.

     1775 року Катерина ІІ віддала землі Драбова у вічне і спадкове володіння графу П. Завадовському. За ревізією 1767 року у Драбові налічувалося 220 чоловік населення. З 75 хат 61 була бездвірною.

     Кріпаки навколо Драбова посадили фруктовий сад, збудували в маєтку 2 палаци, викопали став, ткали для панського двору з льону полотно. На суконній фабриці, збудованій 1832 року, вони виготовляли килими.

     1843 року Завадовські продали Драбів князю Барятинському.

     У 1860році починається розвиток промисловості у Драбові князь Барятинський побудував льонотіпальну фабрику. Працювали винокурний завод, паровий млин, цегельний завод, кінний завод, що виводив коней битюжної породи.

     У 1848 році Драбову було надано статус містечка, він став волосним центром, де налічувалось 4700 жителів. Щонеділі відбувалися базари, чотири рази на рік — ярмарки. У селі діяла парафіяльна школа, відкрита 1846 року.

     Реформа 1861 року не принесла селянам поліпшення їх економічного становища.

     Безземелля селян дедалі зростало. 3а рахунок розорених селян зростала кількість робітників.

     У березні 1918 року до Драбова вдерлися австро-німецькі окупанти, а у листопаді цього ж року окупанти, не витримавши ударів Червоної   Армії залишили територію району. 25 січня 1919 року золотоніський військово-революційний комітет проголосив про відновлення Радянської влади в повіті. 

     Поряд з економічними перетвореннями сільського господарства відбувалися зміни в житті мешканців. Вперше в історії Драбова тут з'явився медпункт, реорганізований 1923 року у лікарню на 15 ліжок. 1921 року в селі відкрито початкову і професійно-технічну школи, де навчалося понад 350 дітей. Через 5 років початкова школа була перетворена в семирічну, у якій 15 учителів навчали 546 школярів. 1923 року культурно-освітню роботу очолили сельбуд, хата-читальня (через 3 роки їх було 9), бібліотека Діяли           гуртки: політичний, антирелігійний, світознавчий, сільськогосподарський, художньої  самодіяльності. В сельбуді демонструвалися кінофільми, працювали 6 гуртків лікнепу, що охоплювали 272 чоловіка.

     3а роки довоєнних п'ятирічок колгоспи перетворилися в заможні господарства. Hа полях працювали трактори і комбайни Драбівської МТС.

     21 вересня 1941 року Драбів окупували гітлерівці. Великої шкоди завдали селу окупанти. Відступаючи, вони зруйнували колгоспні будівлі, районну друкарню, пошкодили мости.

     У ніч з 21 на 22 вересня 1943 року підрозділи 396-го стрілецького полку 21-го стрілецького корпусу 47-ї армії Воронезького фронту,  яким  командував генерал армії М. Ф. Ватутін, відвоювали Драбів у  німецько-фашистських окупантів. Воїнам-визволителям, які віддали своє життя за мир і спокій нашої зелі, встановлені пам'ятники.

     Війна закінчилася, життя підхопило у вир відбудовного життя і Драбівщину. Славні земляки весь час заявляли про свої заслуги: є серед жителів Драбівського району і Герої Соціалістичної праці, і орденоносці Леніна, і заслужені діячі.

     Славна Драбівська земля своїми талантами. Серед великої кількості самодіяльних творчих колективів 12 носять звання народного.

     Славиться  Драбів і своїми спортсменами. О. П. Титаренко на всесоюзному змаганні 1953 року зайняв перше місце в країні          серед    колгоспних штангістів легкої ваги, у 1980 році на Олімпійських іграх в Москві   драбів’янин Ю. Шапочка         отримав срібну медаль на змаганнях з академічного веслування. Значні досягнення має спортивна школа  «Слов’яни», яку очолює колишній тренер збірної СРСР по дзю-до  В.Мойсєєв. Він виховав немало  спортивних  талантів,  серед  яких   чемпіонка  світу О. Стьопочкіна,  чемпіонка  Європи  А. Тогобицька, чемпіони України В. Мойсєєв та Т. Плахтій. Прославляє Драбівську землю чемпіон паралімпійських ігор 2010 року у Ванкувері, уродженець села Білоусівки, Григорій Вовчинський.

     Сьогодні на території району діє 38 загальноосвітніх шкіл, 44 клубні установи, районний Центр культури і дозвілля, 43   бібліотеки, 5 музеїв, станція юних техніків, будинок дитячої та юнацької творчості, 2 ДЮСШ «Слов’яни» та «Продекс-Насіння»,  дитяча школа мистецтв.

     На території селища встановлені пам'ятні монументи і знаки: Братська могила, Обеліск Слави, пам’ятники воїнам-інтернаціоналістам та чорнобильцям, знак до 300-річчя Драбова.

     Працює icтopико-краєзнавчий музей, де зібрано понад 1500 експонатів, що відтворюють cтopiнки літопису рідного краю.

     В селищі є державна пам'ятка природи місцевого значення дерево-екзот віком  105 років "Ведмежий горіх".

     Історія,    досвід,    досягнення    минулих    і    нинішнього поколінь надихають нас вірити в те, що Україна вийде на шлях щасливого і заможного життя. Запорукою цьому є благословенна драбівська земля, її мудрі працьовиті люди.